?

Log in

No account? Create an account

tipa_bandera

Історія України

Україно-російські відносини, російський шовінізм та ін.


Previous Entry Share Next Entry
tipa_bandera

Московский царь пишет "в Украине", 1669 г.

[Spoiler (click to open)]

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией : [В 15-ти т.]. - СПб., 1861-1892. Т. 8 : 1668-1669, 1648-1657. - СПб.
Стр. 129


Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

  • 1
Може є де рані згадки про українську мову, не як малоросскую, але саме українську?

Є проблема яку описував ще Костомаров - міграція поняття руський (український) в русскій(російський). Для прикладу ось тут мова йде про українську мову, але називається вона "руською" (і це 1932 рік):



Можна також подивитись на мову ВКЛ, вона теж називалась руською (хоча в тих документах, що я привожу також називалась білоруською).

І не вдасться уникнути проблеми, що церковнословянська була домінуючою і впливала що на письмову (!) мову ВКЛ, що на російську.





То виходить що кацапи праві, що українська мова дійсно була придумана 100 років тому.

Звідки такий дивний висновок? Навіщо, вибачте за грубість, дрочити на назви, як кацапи, замість того, щоб дивитись на суть? А що назви? Для прикладу, назва Біла Русь в один період стосувалась деякої території московщини, потім перейшла на терени сучасної Білорусі.

Я вам привів чіткий приклад (там ще навіть 100 років не минуло), де українську мову називали руською (це було на західній Україні). Той же Франко говорив деякий час "русько-українська література". І яке має значення назва, якщо це була українська мова? Із ЗУ був такий цікавий нюанс, що вони (відчіваючи меншузагрозу від русского міра) не спішили міняти "руський" на "український". А от та ж центральна Україна, що не хотіла піддатись русифікації, зробила це значно швидше, оскільки цього вимагали умови та близькість русского міра.

І не треба плутати "руський" та "русскій", як це роблять згадані вами кацапи.

Ось як цю проблему описував Костомаров:

Имя русского сделалось и для севера, и для востока тем же, чем с давних лет оставалось как исключительное достояние юго-западного народа. Тогда последний [украинский] остался как бы без названия; его местное частное имя, употреблявшееся другим народом только как общее, сделалось для другого тем, чем прежде было для первого. У южнорусского [украинского] народа как будто было похищено его прозвище. Роль должна была перемениться в обратном виде. Так как в старину Северо-Восточная Русь называлась Русью только в общем значении, в своем же частном имела собственные наименования, так теперь южнорусский народ мог назваться русским в общем смысле, но в частном, своенародном, должен был найти себе другое название.
---------------------------------------------------

Навіщо завдавати такі питання, якщо Срезневський в 1830 році писав:
«В настоящее время нечего доказывать, что язык украинский (или как угодно называть другим, малороссийским) есть язык, а не наречие русского или польского <…> и многие уверены, что этот язык есть один из богатейших языков славянских, что он едва ли уступит богемскому в обилии слов и выражений, польскому в живописности, сербскому в приятности <…> язык поэтический, музыкальный, живописный».

Українська мова була "придумана" може кілька десятків років пізніше ніж була "придумана" російська мова. Бо до деякого періоду мова простолюдинів взагалі нікого не хвилювала і ніхто її в письмовий (літературний) вигляд не приводив - на більшості територій словянських племен домінувала письмова староболгарська. А от коли почали робити письмову мову із народних мов - от тоді і "придумали" російську та українську.

Edited at 2018-02-28 10:59 am (UTC)

Який цікавий коментар. Відкриттям було те, що під впливом обставин східна Україна логічно була змушена раніше переймунуватись. А вулиці Руська по сьогодні у Тернополі та Львові.
І так, я чітко розмежовую русский від руського і тяжко буває пройти повз не поправивши, коли русских називають руськими або "руський мір" тощо.

Не 100 а как минимум 230. Котляревський с Энеидой. Но на самом деле раньше. Просто Котляревський подтолкнул к переходу на правильное написание украинском языком на т.н. "ярыжке", введенной в приказном порядке за десятилетие до этого для украинского языка российской имперской администрацией.

То есть ярыжку вводили с качестве регионального алфавита для уже существующего и более-менее сформировавшегося языка во второй половине 18 века. А значит на тот момент расхождение языков (даже без учета региональных диалектов, которые сильно различались до формирования литературного украинского языка) было настолько явственным, что вынудило вводить даже отдельный алфавит.

Как-то так.

Дякую за коментар. Тільки ярижку примусово ввели в 19 столітті, а відмінили аж в 20-у - в 1905 році. Виглядати українське письмо мало так:

Катерино, серце мое!
Лышенько зъ тобою!
Де ты въ свити поденесся
Зъ малымъ сиротою?
Хто спытае, прывитае,
Безъ милого, въ свити?
Батько, маты — чужи люды,
Тяжко зъ нымы жыты!..

А ну так. Я по пам'яті писав про ярижку. В мене відклалось, що вона 18-шна. А може навіть навпаки: це праця Котляревського та послідовників примусила офіційно вводити ярижку. В будь якому випадку саме Котляревський дав могутній поштовх для формування саме літературної української мови.

Артикуляційно українська мова відрізняється від російської, тому і була потреба в своєму алфавіті. Я говорю російською з акцентом. Моя дружина закінчувала російську школу і говорила без акценту. Але за кілька десятків років спілкування українською теж говорить російською з акцентом (сама це відчуває).

Котляревського Енеїда написана малоросійским нарєчієм - так напсиано на обкладинці. Але я питав згадки саме про українську мову - "українську"

Ось лист Кобзаря, де він називає свою мову «українською»:

До О. М. Бодянського
1 травня 1854 р. Новопетровське укріплення

«1854. 1 мая.

Христос воскресе!
Привітай, друже мій єдиний, оцього уральського козачину, я познакомився не дуже давно, він мені тойді здавався добрим чоловіком і щирим уральським козаком, може, тепер зопсувся у вашій білокаменній. Ось що! він у тебе попросить для мене «Слово о полку Игоря» Максимовича або Шишкова, дай йому ради святої нашої поезії один екземпляр, коли маєш. Бачиш, у мене давно вже думка заворушилась перевести його, те слово, на наш милий, на наш любий український язик. Достань, будь ласкав, та передай цьому козачині. Спасибі тобі, друже мій милостивий, за летописи, получив я їх от Головачова, всі до одної, і тепер собі здоров прочитую потрохи. Писав ще я в Київ Іванишову, щоб прислав мені летопись Величка, так от уже другий рік жду не дождуся, та мабуть Іванищов (без сорома казка) забув, як мене й зовуть, а коли так воно робиться на сім світі, то не забувай хоч ти мене, мій єдиний друже! Чи нема в тебе якого-не-будь завалящого ледащички екземпляра тієї летописи Величка, якщо маєш, то оддай сьому козачині, а він мені перешле її, а я о твоїм здравії Богу помолюся.
Чи не побачишся коли-небудь з Головачовим, поцілуй його за мене і скажи йому, що я й досі жду-жду Щербину. Бо бачиш: як ми з ним бачилися позаторік у цім поганім укреплении, то він читав мені деякі вірші Щербини і обіцявся вислать мені із Москви один екземпляр, та й досі нема. Оставайся здоровий. Як матимеш гулящий час, то піди в Симонов монастир і за мене помолися Богу на могилі Гоголя за його праведную душу. Не забувай
Т. Шевченка.»

На звороті:
«О. М. Бодянскому.»

Edited at 2018-03-06 08:26 pm (UTC)

Ага, є таке. Тут я давав цю та інші цитати https://tipa-bandera.livejournal.com/37281.html

А ось ще один:

До А. О. Козачковського
14 квітня 1854 р. Новопетровське укріплення

«14 апреля 1854.
Христос воскресе! Друже мій єдиний!

Вчера только привезла почта из Гурьева твое письмо, написанное тобою 14 генваря. Видишь ли, в чем дело. Новопетровское укрепление в продолжение зимы не может получать денежной почты, а получает ее только в продолжение лета, то по этому обстоятельству и я получил твое сердечное послание только 13 апреля, т. е. с первою летнею почтою.
Спасибі тобі, друже мій єдиний, за твои десять рублей, чи, як ти пишеш, якогось хорошого общезнакомого нашого, і йому, і паче тобі спасибі, йому спасибі за гроші, а тобі спасибі за те, що послав ти мені їх. Тілько за те спасибі не скажу, чому ти не написав мені, хто се такий общезнакомый наш, такий пам'ятливий та щедрий? Троха лиш (я сам собі міркую), чи не ти се сам посилаєш мені, убогому, із своєї власної дірявої кишені. Я думаю, що так. Серце моє мені нашіптує, що так. Спасибі ж тобі ще раз, друже мій єдиний! Дай тобі Господи милосердий не класти білше своїх любих діток в домовину, а ростити їх на добро людям, а собі на тихую старечу радость. Поцілуй їх, малих, за мене і жартуючи скажи їм, що далеко десь старий, лисий, усатий салдат молиться Богу і молячися просить його, милосердого, щоб ви єсте великі росли і здорові були. А жінку твою (чом ти мені не напишеш, як її звати?) поцілуй за мене тричі. Та ще, чом ти мені не напишеш, чи великі виросли дерева, що посадив ти восени 1845 Божого року? Бо мені так і здається, що я, як пишу оцей лист до тебе або як просто тебе згадую, то так неначе дивлюся на тебе, як ти коло баркана рядочком восени дерева сажаєш.
Друже мій милостивий! Як получиш сіє нехитростное посланіє моє, то вибери хороший погодній день та повели запрягти у бричку коні, та возьми посади коло себе жіночку свою і діточок своїх невеличких, і поїдьте собі з Богом у Андруші, погуляйте собі гарненько у архієрейському гаї, та, гуляючи попід дубами та вербами, згадай той день, як колись перед вечером ми з тобою в Андрушах гуляли.
Дурень я, та ще й великий дурень! Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші, а вам там то, може, навіть остило дивиться і на сині Трахтемировські гори. Боже мій, Господи єдиний! Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком? Ні! ніколи я їх не побачу! А хоч і побачу, то, може, з того світа, або на сім світі присняться коли-небудь.
А! цур йому. Лучше його й не згадувать, а то як згадаю що-небудь про нашу бідную Україну, то сльози так і закапають із старих очей.
Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик «Слово о полку Игоря». Так нема в мене подлинника, а перевода читать не втну. Так от що я думаю. У вашій семінарській бібліотеці певне єсть издание Шишкова або Максимовича «Слово о полку Игореви», перевод с текстом, то ти великої ради моєї любові попроси якого-небудь скорописца списать для мене один екземпляр з переводом текст сієї невеличкої, но премудрої книги, а я тобі за це… що ж я тобі зроблю, убогий? Подякую щирим серцем та й білш нічого. Вонми гласу моления моего, друже мій єдиний, пришли мені текст «Слова о полку Игоря», а то на твоїй душі буде гріх, як не буде воно, те «Слово», переведено на наш задушевний, прекрасний язик.
Недавно публиковано в газетах перевод «Слова о полку Игоря» Н. Гербеля и его же издание – перевод с текстом и з рисунками якимись, а продається З рублі серебром – а бодай він сказився і з своєю книжкою, і з рисунками, проче текста святого.
Для текста думав був виписать сію хитро надрюковану книгу, та як полічив свої гроші, то й рукою махнув, спасибі тобі, що ти мені оце поміг, а то… та цур йому й розказувать, аж нудно.
Оставайся здоров, друже мій милостивий, поцілуй за мене свою жінку і своїх невеличких діточок, згадуй інколи безталанного
Т. Шевченка.

Пиши до Бодянського О. М. і кланяйся йому од мене.»

дякую, це саме це, про що я просив.

  • 1