tipa_bandera (tipa_bandera) wrote,
tipa_bandera
tipa_bandera

Дискусія радянського українофіла та Аліка-русофіла, або "Кобзар «великий русский поэт»", 1972 р.

Почитаємо уривки із статті Валерія Марченка "Київський діалог" (1972 р.). Ця стаття інкримінувалася В.Марченку на суді (25—27 грудня 1973 р.) як злочин проти радянської влади. Там подається дискусія із Аліком Який "ще у школі, відчувши відразу до примітивних писань Тичини, Рильського, Малишка, які в підручниках кваліфікувалися як шедеври національного письменства, він прийшов до висновку, що його рідна література стоїть на найнижчих щаблях розвитку". Ймовірно цей Алік не реальна особа, а узагальнення. Цікаві роздуми про низький рівень українського телебачення, і що робиться зумисно.

Отож, Алік за русскій язик і "какая разніца на каком язикє". А радянський письменник ріже правду-матку про русифікацію та голодомор. Ось як виглядала дискусія на мовне питання в радянський період:

АЛІК:
— Послухай, друже. Що ти прагнеш змінити? Твоя земля вже понад триста років приєднана до Росії, її, як повію, мацали і ґвалтували австрійці, поляки, угорці, румуни. Одне слово, всі, хто хотів. Українці — нація слаборозвинена, що тут вдієш.
Тому їй потрібен надійний захисник, коли хочеш, опікун. Я особисто за Росію. Адже ти добре знаєш, що цих два народи близькі, як жодні інші на світі.

Алік продовжує свої розумування про свободу розвитку національних культур, про усвідомлення багатьма необхідності влитися в єдину сім'ю. Він не підозрює, що говорить уже передовицями Правды... ...

ВАЛЕРІЙ:

— Пожертвувати своїми культурами в ім'я комунізму доведеться не лише українцям, але й усім іншим народам та народностям С Р С Р , крім росіян. А їх, якщо пригадаєш, понад 100. Отже, на «олтарі братства» буде справжня бійня з
ягнят — культур малих народів.
Гинутиме тьма неперехідних цінностей задля чужого й далекого кумира. Дозволь тоді запитати словами героя роману Достоєвського: «Чи можна будувати людське щастя на крові безвинно забитого маляти?».
А в даному випадку мають зникнути надбання народів, які започатковували світову цивілізацію (вірмени), золота доба історії яких (грузини, узбеки) припадає на час, коли на місці російської столиці були непролазні хащі й трясовини. Навряд чи
можна надання пальми першості росіянам визнати за соломонове рішення.

....коли в музеї Шевченка перекладачка з Інтуристу каже болгарам, що Кобзар «великий русский поэт», то це — вияв щирого братерства, радянського інтернаціоналізму. На зауваження про те, що віднесення Шевченка до російського письменства і його приналежність українському народові є речі далеко не тотожні, вона вибухає гнівним обуренням, звинувачує в буржуазному націоналізмі. Ця екскурсовод либонь солідарна з тобою? Бо ж дбає за єдність, а не розрізнення, прагне спокою й цілісності, а не непотрібних констатацій про національну приналежність. Річ давно відома, що нації з багатими культурними традиціями ніколи не стануть забирати й робити своїми чужих геніїв.

АЛІК:
— Так ти хочеш сказати, що нинішня національна політика партії далеко не та, що була в перші роки Радянської влади?
ВАЛЕРІЙ:
— Зрозуміло. Крен у бік русифікації розпочався десь від 1928 p., коли було сфабриковано процес СВУ. Першими впали голови найпереконаніших патріотів, цвіту нації — Хвильового, Єфремова та інших, а далі вже почали стинати голови
підряд. Це було особливо зручно під час сталінських репресій, коли руками кадебістських «душолюбів» винищувалася тотально українська інтелігенція. Для оспівування партійних звершень залишили поетів-борзописців Тичину, Рильського
плюс декілька десятків інших «майстрів пера». Кращих же було загнано до концтаборів, а там розстріляно, замордовано або потоплено в баржах. Про останній випадок розповідав присний нині лауреат Ленінської премії Є.Шабліовський. На баржу повантажили політв'язнів, серед яких були Л.Курбас та ще багато визначних діячів української культури. Потім її відвезли від берега в океан і там, відкривши кінґстони, затопили. Так у часи Сталіна дбали про наш ренесанс. А нинішнє партійне керівництво, намагаючись утримати статус-кво, забороняє навіть згадку про культівську сваволю, про український геноцид 1933 p., коли від голоду загинуло 10 млн душ.
Скачати твори В. Марченка.
Tags: марченко, русифікація україни, шевченко
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 0 comments