tipa_bandera

Как принимали закон для русификации украинских школ, 1958 г. Ч2.

Украинская элита немного, извините за просторечие, офигела от сказочных кремлевских предложений описанных в предыдущей статье. Они и без этого говорили о русификации Украины. Вот пример из докладной записки «Про недоліки у творчій і організаційній роботі Спілки радянських письменників України» от 21 ноября 1958 г., адресованной руководству ЦК партии:

«Критикуючи як у приватних розмовах, так й у виступах на письменницьких зборах, нарадах окремі недоліки, що мали місце у зв’язку з культом особи в культурному будівництві в республіці, деякі письменники, як, наприклад, М.Шумило, Л.Забашта, В.Швець, В.Минко, В.П’янов, С.Крижанівський, висвітлюють ці недоліки тенденційно однобічно, в перебільшеному вигляді, припускають твердження, які об’єктивно перегукуються з ворожою буржуазно-націоналістичною пропагандою. Головним пунктом усіх цих розмов та виступів є те, що на Україні у післявоєнні роки нібито проводиться свідома політика русифікації, занепадає українська національна культура».

Жаловаться на то, что люди говорят правду — это так по-советски! Забегая наперед скажу что именно русификаторские законы 1958-59 годов (наряду с преследованием за выдуманный национализм) стали причиной появления движения шестидесятников, деятельность которых помогла добить совок в конце 1980-х. 

Итак, против принятия этого закона украинские писатели начали бурную деятельность, задействовали свои депутатские полномочия:

Проти такого прихованого елементу русифікації виступили письменники М. Рильський, а також М. Бажан. Особливе занепокоєння радянських спецслужб викликала громадянська позиція голови правління Спілки письменників України О. Гончара. Він вбачав у «Законі про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР» прихований механізм русифікації. Використовуючи повноваження депутатів Верховної Ради Української РСР, О.Гончар та його колега по письменницькому цеху А. Малишко звернулися до Голови Верховної Ради УРСР О. Корнійчука й Голови Президії Верховної Ради Української РСР Д. Коротченка з пропозиціями, котрі мали створити юридичні перепони для русифікації

Бажан и Рыльский даже напечатали в газете «Правда» статью «В имя человека» (22 декабря 1958 г.). 

Тому треба забезпечити в усіх школах союзних та автономних республік відмінне викладання російської мови. Одночасно з цим треба забезпечити викладання мови того народу, до якого дитина належить чи в оточені якого вона живе […]. Нам задається, що єдино правильним рішенням питання про вивчення мов у середній школі є рішення (якщо говорити, зокрема, про школи Української РСР) про обов’язкове та рівноправне вивчення української й російської мов в усіх школах УРСР.

В той же газете «Правда» немного раньше от украинских писателей аналогичное мнение высказал секретарь ЦК КП Азербайджана А. Байрамов: 

«Вивчення російської мови необхідне в усіх національних школах. Як у російських школах, які знаходяться в національних республіках, необхідно ввести вивчення мови корінного народу, що дозволить ще краще виховувати молоде покоління за ленінськими принципами пролетарського інтернаціоналізму»

По работе над законом была создана комиссия под руководством заместителя главы Рады Министров УССР М.Гречуха, и они предложили следующую версию «мовной статьи», обязательным было изучение украинского и русского языков:

«Встановити, що в усіх типах шкіл Української РСР, в яких навчання проводиться українською або російською мовами, вивчення української і російської мов є обов’язковим. »

Апдейт от 11.08.19

Вот как Гончар вспоминает свое противостояние этому закону:

О. Гончар, "Щоденники", ст. 132 , Том III, 2003 р.
О. Гончар, "Щоденники", ст. 132 , Том III, 2003 р.


Источник. М. Б. Парахіна «Особливості русифікації в УРСР у другій половині 1950 – першій половині 1960-х рр. (з історії мовної проблеми)».

Апгрейт. Вот какие юридические препятствия для русификации предлагал Гончар и Малышко:


Використовуючи повноваження депутатів Верховної Ради Української РСР, О. Гончар та його колега по письменницькому цеху А. Малишко звернулися до Голови Верховної Ради УРСР О. Корнійчука й Голови Президії Верховної Ради Української РСР Д. Коротченка з пропозиціями, котрі мали створити юридичні перепони для русифікації. У "Пропозиціях" зокрема зазначалося: "Ми вважаємо, що стаття N 9 вищеназваного Закону в основному є правильною, але, на нашу думку, повинна бути сформульована так: "Навчання дітей в усіх типах загальноосвітніх шкіл Української РСР, а також ФЗН, ремісничих училищах, технікумах здійснюється їх рідною мовою. Доручити Раді міністрів Української РСР розробити заходи, які б забезпечували всі необхідні умови для вивчення і поліпшення якості викладання в школах із національною мовою навчання російської мови, яка є могутнім засобом міжнаціонального спілкування, зміцнення дружби народів СРСР і прилучення їх до скарбів російської і світової культури, а також доручити Раді міністрів Української РСР створити всі необхідні умови для вивчення української мови у школах із російською мовою викладання. Ми вважаємо, що стаття 9 потребує відповідної поправки тому, що таку серйозну справу, як народна освіта і вивчення української мови, не можна покладати на самоплив і розсуд учнів, неповнолітніх громадян; вивчення української мови в усіх школах із російською мовою викладання повинно бути державно узаконено, як питання великої ваги у вихованні української соціалістичної нації".

Джерело. О. Г. БАЖАН «НАРОСТАННЯ ОПОРУ ПОЛІТИЦІ РУСИФІКАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-х - 1960-х рр.»

Начало: Часть 1,

Продолжение: Часть 3

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your reply will be screened