?

Log in

No account? Create an account

tipa_bandera

Історія України

Україно-російські відносини, російський шовінізм та ін.


tipa_bandera

Як фашисти з совєтами разом в українця стріляли, 1939 р.

Продовжую читати збірку праць радянського письменника та перекладача В. Марченка, стаття "ЗНАЙОМТЕСЬ: БАНДЕРІВЕЦЬ", ст. 281. Із розмови із Дмитром Бесарабом. Суть така, що після 1939 року українці тікають на захід від радянських "визволителів":

Шукав рятунку за кордоном і мій брат. Перехід через Сян день у день забирав життя двох, трьох, сімох українців, хто мав нещастя бути мислителем-українцем, кому не поталанило з соціяльним походженням, решті ж випало стати щасливими будівниками комунізму. А кидалися люди під кулі, оплачуючи життям волю, бо не мали її на землі. Братові поталанило — більшовицька куля не влучила, видобувся з ріки мокрий, але радий, і потрапив просто в руки фашистів. Повели до комендатури. Втікачів за домовленістю передавали назад в С Р С Р . Два бандитські уряди уклали «законну» угоду: Україна як географічне поняття — так, як народ — ні.

Двоє німців конвоювали його до Совєтського раю, туди, де справджуються всі мрії. На мості вже чекали прикордонники, «парни с открытыми русскими лицами», і він побіг знову. Скочив убік, кущами пробиваючись до лісу. По ньому стріляли і ті, і ті — обидві «дружественные страны», але марно. Взагалі доля берегла нашу родину.




Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

tipa_bandera

Як "захищати мову" перетворюється на "плекати красу", та як динамили Ліну Костенко, 1970 р.

Дуже цікава стаття про маразми цензури в радянській газеті "Літературна Україна", рекомендую читати повністю. Шедевральна робота цензури:

Влаштовуючись до Літературної України, я перебував у полоні тих самих ілюзій щодо можливости підвищення естетичних вимог, урізноманітнення тематики, повернення від провінційности до загальноважливих проблем. У відділі інформації, де працював перший час, я ознайомився з тим, що можна писати і чого ні.
Наприклад, моя фраза із замітки про літературний вечір, що «Микита Шумило говорив про необхідність захищати й розвивати рідну мову», після виправлень перетворилася на «говорив про необхідність плекати красу і милозвучність української мови».


Цікавий абзац про те, як дуже довго не пропускали до друку Ліну Костенко:

Пам'ятаю, як на обговоренні планів Рад. письменника у 1971 і 1972 рр. згадували поетичну збірку Ліни Костенко і як вона щоразу так і не виходила друком. Наскільки мені відомо, та книжка не бачила світу аж до 1978 року.


В. Марченко, збірка творів, ст. 285, "КЛОПОТИ З РЕДАГУВАННЯМ".

tipa_bandera

Як Москва заборонила на Львівщині пам'ятник гетьману ставити, або "нє забудєм, не прастім". 1970

В. Марченко описує вибрики цензури, що спостерігав під час роботи у газеті "Літературна Україна" у 1970-1972 рр. Отож, ніщо не віщувало біди:

Від Миколи Петренка надійшла інформація, що в селі на Львівщині, батьківщині Петра Конашевича-Сагайдачного, за підтримки та згоди обласного товариства охорони історичних та культурних пам'яток вирішено встановити монумент славному гетьманові. Тут-таки подано короткий опис майбутнього пам'ятника, прізвища авторів, митців зі Львова, і кількома словами — про схвалення земляків-селян. У відділі це повідомлення заперечень не викликало. Сагайдачний був визначною історичною особою, якій, ми знали напевне, останнім часом закидів у націоналізмі не робили. Отож небезпека ніби не загрожувала нізвідки.

Тим не менше грім ударив. Як завжди, після виходу газети головний редактор пішов «на килим» до Ц К . Звідти Іван Зуб повернувся чорніший чорної землі. За якийсь час друкарка вивісила наказ про догану львівському кореспондентові М. Петренкові за подання неперевіреної інформації.

Виявляється, пам'ятник мали споруджувати заввишки 12 м, а на все вище 5 м потрібен спеціальний дозвіл Москви. У метрополії ж на Сагайдачного наклали вето зі словами:
— Це той самий, котрий на нас разом із поляками ходив?

В. Марченко, збірка творів, ст. 286, "КЛОПОТИ З РЕДАГУВАННЯМ".

В тему: Як по вказівці з Москви коригували програму львівського ТБ, 1975 р.

tipa_bandera

Україна — єдина країна, зі складу ООН, котра висилає своїх в'язнів за межі своєї території.

Із останнього слова на другому суді В. Марченка. Досить тонко підмітив фальшивий статус України в СРСР:

З приводу такого неприродного явища — чому українці на своїй землі втрачають зв'язок з рідною мовою, я написав 1973 року дві статті — За параваном ідейності та Київський діалог, яким не довелося побачити світу та яких ніхто не встиг прочитати. За них мене Київський обласний суд покарав на 8 років позбавлення волі. Виявляється, Україна — єдина країна, що входить до складу ООН, котра висилає своїх в'язнів за межі своєї території. Перебуваючи в пермських радянських концтаборах, я зіштовхнувся з брехнею та беззаконням. Як людина вільна, тобто така, що вважає
себе вільною, де і в яких умовах вона не перебувала б, я не міг мовчати і писав про те. За це мене зараз судять.


В СРСР важко було знайти щось не брехливе.

tipa_bandera

УССР - нация примитивов.

В. Марченко, "Открытое письмо деду", Урал, 1976 год. О примитивных украинцах, которые не имеют национальной идеи и боятся независимости:

В то время, когда Азия, Африка, Латинская Америка освободились от колониальной зависимости, когда национальная идея заполнила мир, украинцы удовлетворяются гадким оправданием о невозможности отделения, ибо нас, будто бы, завоюют или немцы, или американцы, или Бог знает кто еще. И в то же время в Европе преспокойно живет 34 независимых государств, которые не знают, что такое колючая проволока на границах.

Мы – нация примитивов!