?

Log in

No account? Create an account

tipa_bandera

Історія України

Україно-російські відносини, російський шовінізм та ін.


tipa_bandera

"Бандерівські ідейки" базуються на творах Леніна, 1966 р.

Отож, продовження історії з позовом С. Караванського до міністра освіти УРСР у 1965 р. Прокуратура позов проігнорувала, а от міністерство навіть провело ряд заходів, навіть позволили українцям складати при вступі замість російської екзамен з української мови. Але цей позов потрапив до одного канадського комуніста який вчився у 1964-65 рр. у Вищій партійній школі при ЦК КПУ в м. Києві, і цей Іван Коляска вивіз його закордон. КДБ образилось, і Караванського посадили (навіть без суду, просто вирішили відмінити амністію).


Отож, наступним кроком було «заклєйміть» Караванського в радянській пресі.  Клеймили по-пролетарському, отож Караванський вирішив подати в суд на автора статті за наклеп:












Read more...Collapse )

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

tipa_bandera

Державний антисемітизм в СРСР на прикладі Одеси, 1966 р.

Знову клопотання С. Караванського, на цей раз до голови ради національностей Верховної Ради СРСР. Оскільки С. Караванський одесит, то описує ситуацію с державним антисемітизом в Одесі:












Read more...Collapse )

tipa_bandera

Л. Брежневу: прошу расстрелять моего мужа, 1966 г.

Закончил цикл статей посвященный С. Караванскому. Не знаю, то ли следующий документ отчаяние, или троллинг страны «где так вольно дышит»: 

Джерело: В. Чорновіл "Лихо з розуму", Париж, 1967 р., ст. 170



tipa_bandera

Двуязычие укрепляет дружбу народов! Но русские ничего не делают для этого. 1966 р.

Євгенія Кузнєцова, винахідниця, науковець, заарештована в 1965 р. Логіка комуністів проста — ей ви, розмовляйте російською і тоді буде «дружба народів»:

Read more...Collapse )

tipa_bandera

Як Медведчук клієнтів обманював, 1985 р.

1
Як відомо, Натан (Носон) Вершубський – один з останніх в’язнів совісті в СРСР. Органи держбезпеки переслідували його за релігійну діяльність і зрештою засудили до двох років ув’язнення. Вершубський карався в Лук’янівському СІЗО і здобув популярність також під псевдонімом Абраша Лук’янівський як автор книжок. Вийшов на волю у 1987-му.

В інтерв’ю під час візиту до Києва Натан Вершубський розповів про свої стосунки з адвокатом Медведчуком таке:

– Мої родичі, зрозуміло, шукали адвоката. Але всі, до кого вони зверталися, дізнавшись, що справа перебуває під контролем КДБ, навідріз відмовлялися мене захищати…

Поки хтось не підказав, мовляв, є в Києві один адвокат – сам капітан КДБ, але за такі справи береться. В результаті, звернулися до Медведчука.

Ні на що, він, зрозуміло, вплинути не міг, та й адвокат був ніякий. Я сам, сидячи в камері, студіював КК СРСР – і цим заробляв – за денну пайку цукру складав прохання зекам, скарги прокурору по нагляду, вимоги про перегляд справи і т.д. Точно так же я сам опрацював питання до експертів у моїй справі, які оцінили “верадені” книги в 700 рублів, хоча вони не могли прочитати, що там написано.

Медведчук не поставив експертам жодного запитання. Щоравда, кожен раз, приходячи до мене в Лук’янівську в’язницю, він проносив у кишені сорочки кошерну шоколадку, упаковочку кошерного сиру і лист від дружини – хоча робити це був не зобов’язаний, в СІЗО листи заборонені. Нічого ми з ним під час цих зустрічей не обговорювали – він чекав, поки я з’їм шоколадку, щоб забрати обгортку, і напишу відповідного листа дружині.

Втім, одну підлість він таки зробив. Незважаючи на всі його вмовляння, я відмовлявся визнавати провину. А він наполягав: визнаєте вину – я подам на помилування.

Уже в суді, коли я сидів у підвалі в клітці для підсудного, в перерві між засіданнями, Медведчук передав мені, мовляв, батько вважає, що я повинен визнати провину.

Контактів із батьком у мене не було, він взагалі насилу потрапив у зал засідань…

Того дня Медведчук і передав мені прохання батька. Тому, коли засідання поновилося, я заявив про часткове визнання провини.


Уже після звільнення, почувши про цю історію, батько зробив великі очі: “Я взагалі ніколи з твоїм Медведчуком не розмовляв. І ніколи б не вказував, що тобі визнавати, а що ні”.