June 19th, 2019

Кос-Анатольський: в консерваторіях не знають української мови, 1956 р.

Під враженням доповіді М. Хрущова про культ особи Й.Сталіна композитор,
професор Львівської консерваторії А. Кос-Анатольський закликав своїх колег
розвивати національні особливості української музичної культури:

«Тим часом ми бачимо на Україні в консерваторіях, що там панує атмосфера повної байдужості до рідної мови, до традицій української національної музичної культури минулого ..., в деяких консерваторіях із української мови залишилася тільки вивіска і накази директора і ніхто там української мови не вивчає і не вживає. ... Товариші, уявіть ви собі Чайковського або Глінку, які не розуміють і не знають російської мови! А у нас таке явище повсякденне. Багато композиторів не знають української мови, не читають української літератури. Як же такий композитор може писати українську оперу чи українську пісню, коли він не знає мови

З трибуни з’їзду А.Кос-Анатольський звернувся до міністерств культури й вищої освіти з вимогою:

«покласти край атмосфері байдужості до української мови і традицій української музичної культури в консерваторіях України та докласти заходів для того, щоб забезпечити виховання повноцінних національних музичних кадрів, здатних належно розвивати соціалістичну змістом і національну формою українську радянську музичну культуру»

В тему:
Берия против русификации Львова, 1953 г. Докладная записка
Русификация Львова и Западной Украины. Даже ЦК КПУ в шоке. 1953 г.

Джерело

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

Русские белые нам ближе украинских социалистов. Что позволено РСФСР не позволено УССР, 1965 г.

Я вже писав про виступ Павличка, котрий обурювався, що в Росії друкують монархіста Шульгіна, а соціаліста Винниченка заборонили друкувати в УРСР. На цю ж тему пише Дзюба до партійного керівництва УРСР та СРСР. Виявляється в русско-совєтской странє «гдє так вольно дишіт чєловєк» навіть Івана Франка боялись повністю друкувати (хоча в школі нам розказували який він Каменяр, революціонер та соціаліст):

Приховується і не публікується навіть ряд матеріалів І. Франка: рецензія на кн. Ю. Бачинського "Ukraina irredenta", "Що таке поступ". Не друкуються або друкуються з великими купюрами публіцистичні праці Б. Грінченка ("Листи з України Наддніпрянської"), І. Нечуя-Левицького та ін., де гостро ставиться питання про колоніальне пригнічення України та необхідність боротьби за її визволення, за національно-державну самостійність.

Дикість, навіть класика Нечуя-Левицького боялись. Само собою приховували і матеріали періоду відродження української мови, дискусії з російськими шовіністами періоду дерусифікації:

Приховується літературно-політична публіцистика двадцятих років, праці М. Скрипника та ін. з національного питання, де популяризуються постанови Комінтерну, РКП(б) й КП(б)У ленінських та перших поленінських часів з українського питання, зокрема їхні ідеї про національно-культурне будівництво в Україні.
Collapse )

При советах надо развивать коммунистическую культуру! 1965 г.

Чи ви знали, що петриківський розпис належить до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО?  Це стало можливим лише в Україні, бо поки Україна була в російській тюрмі народів всім було наплювати на це мистецтво.

Таріль «Серпень», Н. Статива-Жарко.
Таріль «Серпень», Н. Статива-Жарко.
Collapse )

Ты решил клеймить украинский национализм? Сам защищай свою убогую диссертацию! УССР, 1956 г.

После развенчания культа Сталина украинская интеллигенция ошибочно подумала, что что-то будет меняться в лучшую сторону, что придет свобода. Начали открыто говорить о том, что украинский национализм это выдумка, всего лишь повод для расправы с неугодными. Так и было, Сталин под этим ярлыком разгонял целые организации и институты, тысячи научных и творческих деятелей были репрессированы. Итак, ІV управление КГБ УССР начинает строчить:

У довідці ІV Управління КДБ при РМ УРСР повідомлялося: «Серед деякої частини істориків, літераторів та журналістів з’явилася тенденція заперечення націоналізму на Україні в 1920–1940 роках. Окремі з них стверджують, що український і єврейський націоналізм видумані, як привід для розправи з неугодними працівниками, що потрібно критично переглядати партійні й радянські рішення з питань боротьби з націоналізмом, бо, певно, вони у більшості базуються не на справжніх фактах, а на підтасованих хибних матеріалах, сфабрикованих по вказівці «зверху». 

Следующий профессор настолько побрезговал советской ложью в представленной на рецензию диссертации, что просто отказался быть оппонентом. Даже не написал негативную рецензию — категорически отказался иметь что-то общее с этим советским шлаком:

Collapse )

Иностранные гости не врубились, почему в УССР партийная работа на русском. Мы где? 1956 г.

В 1956 году в Венгрии вспыхнуло восстание и в совке дали распоряжение промывать мозги: начали проводить бесчисленные собрания с политинформацией. Но что-то не все верили в лапшу про «свержение фашист кого режима», а некоторые даже озвучивали свои претензии к советской власти. И вот первый секретарь ЦК КПУ докладывает, что в УССР открыто говорят об русификации:

Під час обговорення на ініційованих «зверху» зборах подій в Угорщині траплялися випадки, коли представники творчої інтелігенції свідомо торкалися питань розвитку національної культури. Перший секретар ЦК КПУ О.Кириченко, інформуючи Президію ЦК КПРС про відгуки населення на події у Польщі, Угорщині й Єгипті 12 листопада 1956 р., зазначав: »Особливо багато розмов ведеться про те, що, мовляв, на Україні недооцінюється українська мова. ...Окремі письменники висловлюють думку, що на Україні фактично проходить ніби русифікація та що це негативно позначається на розвитку української культури. 

А тут еще и удар со стороны представителей «стран народной демократии», приехали посмотреть как вольно дышит украинский человек, а оказывается тут уже Россия вместо Украины. Нет, чтобы проигнорировать такие «мелочи»,  разнесли это по всему свету: 

Collapse )

Как принимали закон для русификации украинских школ, 1958 г. Ч1.

Итак, сперва был придуман закон 1958 г. «ОБ УКРЕПЛЕНИИ СВЯЗИ ШКОЛЫ С ЖИЗНЬЮ И О ДАЛЬНЕЙШЕМ РАЗВИТИИ СИСТЕМЫ НАРОДНОГО ОБРАЗОВАНИЯ В СССР», и на его основании в республиках должны были подготовить свои варианты. Там кроме многих других изменений была заложена идея, что родители должны выбирать язык обучения, это преподносилось как нечто невообразимо демократическое.

Но реакция даже руководства ЦК КПУ УССР была на подобное нововведение  негативной, не говоря об реакции творческой интеллигенции (об этом в следующей статье):

Протести вітчизняної інтелігенції посіяли сумніви в керівництва ЦК Компартії України. Це засвідчив дуже обережний лист М.Підгорного, переданий у приймальну М.Суслова 30 жовтня 1958 р. В ньому висловлювалося припущення, що такий «Закон» завдасть відчутної шкоди вивченню національних мов, викличе нарікання як у республіці, так і за кордоном.  

...Крім того, як наголошувалось у цьому документі, «у ряді республік є значна частина населення, цілі області, які лише нещодавно звільнилися від гноблення іноземних держав, де усіляко утискувалися національна мова й національна культура, тому населення, з любов’ю й повагою ставлячись до російської мови, болісно сприймає послаблення уваги до вивчення національної мови».

Подгорный обратил внимание, что российский язык и так доминирует во многих учебных заведениях:

Collapse )