А скільки разів кожен з тих, хто наважується говорити по-українському на вулиці, в трамваї і т. д., — відчував на собі глузливі, презирливі чи ненавидячі очі, чув на свою адресу тихі чи голосні лайки! А ось рядова розмова в кінотеатрі: біля афіші кінофільму "Сон" (1964 р., фільм про Т. Шевченка).
— Ты видел, как бандеровцы прут на этот фильм?..
— Знаю. Мне много не надо. Я б их, гадов, всех... (красномовний жест).
А ось одна мамаша розповідає другій: "Мой сын из-за этого украинского языка не пошел в школу. Он так ненавидит учительницу украинского языка. Он ее называет "бандеровка" (задоволений сміх обох мамаш).
Ось хлоп’я другого класу заявляє: "Ух, как я ненавижу этот украинский язык". В нього ще немає ніяких переконань, але це вже є. Воно запитує: "Мама, а Богдан Хмельницкий был храбрый?"
— Как тебе сказать...
— А он был русский?
— Украинец.
— Украинец?! — кривиться розчарована дитина.
Дитина вчиться в "українській" школі, в столиці України…
Подібні приклади можна наводити сотнями. Коли доводиться говорити про це, "ответственные товарищи" гидливо фиркають: знайшли про що говорити! Базарні розмови!
Вищенаведені факти і їм подібні — реальні побутові наслідки політики негласного потурання російському великодержавному шовінізмові (свідомому чи несвідомому). Під впливом подібних фактів Ленін говорив про "великорусскую шваль" і про необхідність смертельної боротьби з російським шовінізмом, а ви кажете, що все це дрібниці, дурниці і ворожі вигадки, що все гаразд, скрізь і всюди панує цілковитий інтернаціоналізм і т. д. і т. п., от коли б ще тільки остаточно викорінити український, грузинський, латиський і т. д. "націоналізм"…
Ще донедавна так само заперечувалася і наявність в СРСР антисемітизму. Боже мій, який то був смертний гріх і нетакт, політична безграмотність — сказати про антисемітизм! Хрущов аж запінювався, доводячи, що такі питання ставляться за американські долари.
Journal information